Олеся Ищенко
Родной язык в традициях моей семьи
Рідна мова в традиціях моєї сім’ї.
Мова – найцінніший скарб кожного народу, засіб спілкування людей між собою. Без мови людина не змогла би жити й працювати. З першим словом, промовленим рідною мовою, дитина усвідомлює свою гідність, «відтворює» неповторну спадщину своєї нації, свого народу, щоб поширювати цей скарб й далі.
Чимало відомих письменників возвеличували українську мову в своїх творах, пишалися нею, підкреслювали її неповторність, цілющу силу, велике значення й неперевершену красу. Мова надихала поетів на життя, на боротьбу, давала їм натхнення творити, втілювала віру і надавала сили. Так, будучи хворою на туберкульоз кісток, Леся Украї нка писала:
Публикация «Родной язык в традициях моей семьи» размещена в разделах
- День родного языка. 21 февраля
- Семейные традиции, обычаи, ценности
- Семейные традиции. Консультации для родителей
- Темочки
«Слово, моя ти єдиная зброє,
Ми не повинні загинуть обоє!»
У славнозвісному посланні «І мертвим, і живим…» Тарас Григорович Шевченко підкреслює необхідність знання саме рідної мови, виховування національної гідності, збереження мови, як культурного коду українського народу. Тарас Григорович був високоосвіченою людиною, з повагою ставився до інших мов і культур, але всім серцем любив саме українську мову, вболівав за нею, за її красу і незабутність. В своєму заповіті «І мертвим, і живим…» він звертався до співвітчизників зі словами: «І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь».
Та чи не найкраще з любов’ю в серці, пошаною й з гордістю за рідну українську мову написала сучасна поетеса Марі я Чернишевська:
«Ота співуча, солов’їна
Калинова рідна мова…
Неповторна і весела.
Неначе скарб та мова!
…Це мати наша калинова!»
І, дійсно, українська мова – лагідна, дзвінка, мелодійна, співуча й неповторна! Вона є однією з найпоширеніших мов і входить до трійки найгарніших мов в світі. Саме тому я в своїй сім’ї намагаюся розмовляти з дітьми літературною українською мовою і вчу їх уникати діалектних слів, неологізмів і суржика, зберігаючи її кришталеву неперевершеність. І хоч ми живемо в Придністров’ї, де державними мовами є одразу три – російська, українська і молдавська, я, як мати, намагаюсь, щоб діти не лише знали рідну мову, а й шанували її, пишалися нею і не забували. З цією метою мої діти навчаються в українській школі, а вдома є власна бібліотечка, в якій можна знайти чимало творів видатних українських письменників. Своїм маленьким немовляткам я співала українські колискові, а згодом читала казочки, скоромовки, вірші українських поетів й письменників. Особливо сподобались моїм дівчаткам байки Л. І. Глібова, «Кайдашева сім’я» І.С. Нечуй-Левицького, а також кумедна народна пісня «Мене мати полюбила». Моя мати складає вірші українською мовою і декламує всій родині. ЇЇ першими творами стали «Спасибі, Анютко!» і «Не раньте душі матерів». Перегляд та обговорення мультфільмів і кінокартин українською мовою теж має неабияке значення в нашій сім’ї і сприяє вихованню любові до рідної мови. В дні різдвяних свят я намагаюсь, щоб діти кожного року вивчали і знали нові щедрівочки, колядки і посівалки.
Таким чином досягнути мети мені вдає ться: дівчатка охоче вивчають і опановують рідну українську мову. Я вважаю, що саме це й повинно бути сенсом в житті кожної людини, тому що без рідної мови не було б нашого народу, не було б нас.
Лейтмотивом в моєму серці звучить промова Максима Тадейовича Рильського:
«Як парость виноградної лози,
Плекайте мову. Пильно й ненастанно… !»
Перевод текста
Родной язык в традициях моей семьи.
Язык – ценнейшее сокровище каждого народа, средство общения людей между собой. Без языка человек не смог бы жить и работать. С первым словом, изреченным на родном языке, ребенок осознает свое достоинство, «воспроизводит» неповторимое наследие своей нации, своего народа, чтобы распространять этот клад и далее.
Многие известные писатели возвеличивали украинский язык в своих произведениях, гордились им, подчеркивали его неповторимость, целебную силу, большое значение и непревзойденную красоту. Речь вдохновляла поэтов на жизнь, на борьбу, давала им вдохновение творить, воплощала веру и придавала силы. Так, будучи больной туберкулезом костей, Леся Украинка писала:
«Слово, моё ты единственное оружие,
Мы не должны погибнуть обои!»
В знаменитом послании «И мертвым, и живым.» Тарас Григорьевич Шевченко подчеркивает необходимость знания именно родного языка, воспитание национального достоинства, сохранения языка, как культурного кода украинского народа. Тарас Григорьевич был высокообразованным человеком, с уважением относился к другим языкам и культурам, но всем сердцем любил именно украинский язык, переживал за него, за его красоту и незабываемость. В своем завещании «И мертвым, и живым.» он обращался к соотечественникам со словами: «И чужому учитесь, и своего не стесняйтесь».
Но едва ли не лучше с любовью в сердце, почетом и с гордостью за родной украинский язык написала современная поэтесса Мария Чернышевская:
"Этот певучий, соловьиный
Калиновый родной язык…
Неповторимый и веселый.
Как будто сокровище тот язык!
. Это мать наша калиновая!»
И, действительно, украинский язык-ласковый, звонкий, мелодичный, певучий и неповторимый! Он является одним из самых распространенных языков и входит в тройку самых красивых языков в мире. Именно поэтому я в своей семье стараюсь разговаривать с детьми на литературном украинском языке и учу их избегать диалектных слов, неологизмов и суржика, сохраняя его кристальную непревзойденность. И хотя мы живем в Приднестровье, где государственными языками являются сразу три – русский, украинский и молдавский, я, как мать, стараюсь, чтобы дети не только знали родной язык, но и уважали его, гордились им и не забывали. С этой целью мои дети учатся в украинской школе, а дома есть собственная библиотечка, в которой можно найти немало произведений выдающихся украинских писателей. Своим маленьким малышам я пела украинские колыбельные, а потом читала сказки, скороговорки, стихи украинских поэтов и писателей. Особенно понравились моим девочкам байки Л. И. Глебова, «Кайдашевая семья» И. С. Нечуй-Левицкого, а также забавная народная песня «Меня мама полюбила».
Моя мать сочиняет стихи на украинском языке и декламирует всей семье. Ее первыми произведениями стали " Спасибо, Анютка!» и «Не раньте души матерей». Просмотр и обсуждение мультфильмов и кинокартин на украинском языке тоже имеет большое значение в нашей семье и способствует воспитанию любви к родному языку. В дни рождественских праздников я стараюсь, чтобы дети каждый год изучали и знали новые щедровочки, колядки и посевалки. Таким образом достичь цели мне удается: девочки охотно изучают и овладевают родным украинским языком. Я считаю, что именно это и должно быть смыслом в жизни каждого человека, потому что без родного языка не было бы нашего народа, не было бы нас. Лейтмотивом в моё м сердце звучит речь Максима Тадеевича Рыльского:
«Как ветвь виноградной лозы,
Лелейте язык. Бдительно и непристанно!»
Приложение
Спасибі, Анютко! Надія Іщенко
Спасибі, Анютко!
Ти ще в дитинстві дорослою стала.
Рано важка тебе доля спіткала.
Ще була малою й, як мати, плекала
Всіх нас, діточок, у любові зростала.
Ночами ти сонна колиску гойдала;
Лиш ковдра сповзла - ти швиденько вкривала.
Спросоння хтось плаче, і поруч ти вмить:
Приголубила, подала води.
Хтось хоче на двір, чи живіт заболів,
Малу тебе ніччю ніхто не жалів.
Ти мила і шила, і прала й варила,
А вранці стежиною в сад всіх водила.
Зростали ми важко.
Ти стежила пильно, щоб в гурті тримались
І щоб не сварились.
Сприймала дітей всіх, як є,
За кожного тішилось серце твоє.
І ось вже срібляста твоя голова;
А ти залишилась, якою була:
Кмітлива, дбайлива, нас всіх пригорта,
Прохаєш, щоб доля всім щастя дала.
Спасибі, Анютко!
Від нас ти прийми
Усі привітання, обійми міцні.
Хай радість заходить в затишний твій дім,
Хай селиться злагода і хай буде мир!
І не сумуй, що вже втома і часом болить голова,
Стривожена зграя у вирій зліта…
Весна забуяє, як в юні ті дні,
І знов закурличать крилаті тобі.
Нехай тобі кажуть, що ти вже не та.
Не вір! Бо ще гарна і очі блищать.
Ген, б’є джерело. То весело так
Збігають хороші й безцінні літа.
Не раньте душі матерів Надія Іщенко
Не раньте душі матерів,
Бо біль той довго не стихає,
Гостріше будь-якого жала
Негідне слово пронизає.
Не рвіть серця на частки ї м:
Ніжний кришталь так легко б’ється.
Так, в одночас чарівний дзвін
Останнім дзвоном відізветься.
Ви краще сонце пригорніть,
Щоб холод раптом не порушив
Тендітні плечі матерів
І скроні сивіть не примусив.
Зберіть проміння більше їм.
Хай стішаться. І ось тоді
Враз милі мамині обличчя
Засяють гамою весни.
Цей скарб безцінний бережіть,
Любіть, плекайте, поважайте.
А трапиться тревожна мить-
Букетом квітів звеселяйте.
Замислі ться над тим хоч раз:
Хто радо так зустріне Вас,
Хто щиро так ще приголубить,
Простить, не зраде, не забуде,
Вночі за Вас молитись буде,
Щоб в злагоді лиш йшли літа?
Шалено роки, дні летять.
Ось раптом в небо журавлі злетять.
Прощаючись, журливо прокричать…
У відповідь зірветься душі крик.
Збагнути, що остання мить,
До цього ще ніхто не звик. Так боляче.
Байдужий ві тер рознесе той плач:
«Вернись, матусю!
Усміхнись, поплач, мене пробач
І міцно-міцно обіймай.
Жахливо і самотньо так
Зі мною поруч буть, мене не залишай.»
Дика тиша не розрадить,
Довго в хаті ще гнітить.
Втрати вже не повернути,
Болі тої не спинить.
Так, часом за свої провини
Себе людина до кінця буде картати,
Що вже ніколи не відчине двері мати.
Не раньте душі матері в:
Ваш кожен крок так пильно стежать діти.
Тримайтесь гідно, щоб не проглядіти
Гіркої черствості страшного вороття.
